«Коли Руслана і Володю ми забирали в сім’ю, вихованці притулку вигукували: «І мене візьміть, і мене!..»

Усиновлені подружжям Галиною та Андрієм Яцківими хлопчики підтягнулися в навчанні, займаються музикою, спортом, охоче допомагають батькам по дому

Ще два роки тому 13-річні Руслан і Володя жили у львівському селезіянському «Родинному домі «Покрова». До обидвох доля була безжальною. Русланчик – наймолодший з багатодітної сім’ї. Найстарші брати і сестри вже дорослі. Середущі – в інтернатах. Біологічні батьки позбавлені батьківських прав. Потрапив у сиротинець дошкільнятком. В інтернатах старші хлопці з хлопчика знущалися, і він попросився в «Покрову». Родичі малим не цікавилися. Він же всім повторював одне й те саме: «А мене звідси заберуть». «Хто?» – питали в хлопчини. «Тато і мама», – відповідав упевнено. В кожному, хто приїжджав у притулок, бачив батька і матір.

Детальніше читайте в паперовій версії видання