Місто спокою і молитви

У базиліках Падуї зберігаються мощі святої Юстини, Луки, який був помічником апостола Павла, і Антонія — найвідомішого проповідника світу.

Коли італієць каже: «Їду помолитися до Святого», ніхто не уточнює, до якого саме. Всі й так знають, що йдеться про cвятого Антонія.
Коли італієць каже: «Їду помолитися до Святого», ніхто не уточнює, до якого саме. Всі й так знають, що йдеться про cвятого Антонія.

Падуя — місто на півночі Італії — різко контрастує з Венецією чи Римом, у яких мені вдалося побувати. Тут ніхто нікуди не поспішає, на вулицях — спокійно і тихо, а підозрілі особи вештаються тільки поблизу вокзалу.

Колись, щоб прогулятись центром, треба було взувати гумові чоботи

Якщо будете призначати зустріч у цьому місті, не призначайте її на Прато-делла-Валле. Так, ця площа є серцем міста, тут щонеділі відбуваються ярмарки, а у святкові дні проводять масові заходи. Проте вона настільки велика, що знайти одне одного буде нелегко. Назва площі перекладається як “луг у долині”. Це зараз навіть у дощову погоду тут можна прогулюватися без ризику промочити ноги. До XVIII століття цю ділянку землі постійно затоплювало. Згодом їй вирішили надати форми острова, річку пустили навколо, а через канал перекинули чотири мости. “Охороняють” велетенський газон статуї видатних падуйців. Цим кам’яним велетням — більш як 200 років.

Свята Юстина навернула чаклуна у християнство.

І поплатилась за це життям…  

Поряд з площею — базиліка Святої Юстини. Як розповів духівник нашої групи, отець Олег Кравчук, базиліка — це католицький храм з особливим статусом (його надає особисто Папа Римський або делегує це право Конгрегації богослужіння і дисципліни таїнств). Базилік у світі налічується понад 1,7 тис. (в Україні є дві, у Львові та Чернівцях). Найбільше їх в Італії. Базиліки мають велике історичне значення і приваблюють паломників з усього світу. Їх можна упізнати за непарною кількістю нефів (зазвичай трьома), які розділені колонами. Двері у базиліку ніколи не зачиняються, і тут завжди можна отримати благословення священика.

Базиліку Святої Юстини збудували у XVI столітті на місці кладовища, де знайшла останній спочинок мучениця з Падуї. Хрестив жінку Просдоцій, перший єпископ Падуї, учень апостола Петра, а та навернула у християнство не тільки всю свою родину, а й відомого антиохійського волхва Кипріяна. У гарну дівчину закохався Алглаїд — молодий хлопець-язичник. Аби причарувати красуню, звернувся по допомогу до мага. Однак все було марно — Юстина щиро молилася і дотримувалася посту.

Тим часом у місті почалася епідемія. Городяни перешіптувалися між собою: Кипріян не може дати ради з дівкою, тому й вирішив злість на місцевих зігнати. Перелякані, звернулися з проханням до Юстини, щоб та приборкала свій норов і дала згоду на шлюб з Алглаїдом. У відповідь дівчина склала руки у молитві і почала просити Бога, аби він змилосердився над людьми і дарував їм здоров’я.

Того дня хвороба забралася з міста. Кипріян зрозумів, що є сила могутніша за ту, яку дарував йому нечистий. Чаклун покаявся, охрестився, а згодом став єпископом — найголовнішим керівником церковного життя у єпархії. Коли почалися гоніння християн (за часів правління імператора Диоклетіана), їх обох — і Кипріяна, і Юстину — стратили. Перед тим довго катували, щоб зреклися своєї віри. Один із глядачів був настільки вражений незламною вірою, що й сам навернувся, за що відразу й позбувся голови… Місцеві жінки вважають святу Юстину своєю заступницею. Коли їм не вдається вийти заміж чи завагітніти, коли у сім’ї є якісь негаразди, приходять помолитися до її мощей.

Також у цьому храмі зберігаються мощі святого Луки. Святий апостол Павло часто згадував Луку як свого вірного помічника, хвалив його на невтомну працю (Лука мандрував по світу і проповідував Євангеліє). Він лікував людей, і тому медики обрали його своїм покровителем. Вважається, що саме святий Лука написав правдиві портрети Христа і Богородиці. Ікони зберігаються у різних кінцях світу. Справжні вони чи ні, не доведено, але щодо їхньої мистецької цінності сумнівів не виникає.

Жителі Падуї зберегли стару браму міста у незміненому вигляді.

Горе від розуму

З 1300 року святий Лука “заопікувався” Падуанським університетом — одним із центрів науки епохи Відродження. Тут викладав Галілео Галілей, навчався Миколай Коперник і білоруський першодрукар Франциск Скорина. Саме у цих стінах перша у світі жінка здобула докторський ступінь. Елена Корнаро Піскопія була дочкою прокурора Венеції (Венеційська республіка у XVII столітті мала значний вплив на світовій політичній арені і захищала Падуанський університет від схоластичної догматики і впливу Риму). Дівчина здобула добру освіту, зокрема, опанувала кілька сучасних і класичних мов. Однак фривольність венеціанського суспільства її дратувала. Елена постриглася у черниці, а згодом вирішила присвятити себе не тільки Богу, а й науці. У 1677 році вона провела перший публічний диспут в університеті.

Колеги-чоловіки були обурені таким “нахабством”: чого може навчити студентів жінка? Молитви і куховарства? Та врешті Елена добилася свого — захистила докторську дисертацію… з математики. Однак через шість років раптово померла. В опонентів покійної з’явився “козир” у дискусіях, чи потрібна представницям слабкої статі освіта: “Ось бачите, у бідолашної мозок не міг “переварити” такої кількості інформації і відмовився функціонувати!”

Кажуть, біля мощей святого Антонія люди зцілюються…

Ще один храм, який щороку відвідують десятки тисяч паломників з різних країн світу, — базиліка Святого Антонія, де зберігаються мощі найвідомішого проповідника. Послухати його проповіді у Падуї під час Великого посту приходило по 30 тисяч людей — такий натовп не могла вмістити жодна церква, тож люди звечора займали місце на площі біля храму. Після проповіді брався сповідати всіх прихожан, чим доводив себе до повного виснаження! (1981 року дослідники мощей святого підтвердили, що його смерть є наслідком напруженої роботи, нестачі харчів і відсутності відпочинку).

Відомий випадок, коли один грішник, який випадково потрапив на проповідь, навернувся до Господа, але соромився розповісти про свої злі вчинки на сповіді і виклав їх по пунктах на папері. Аркуш мовчки простягнув святому Антонію. Коли той зачитував кожен гріх, він зникав на папері. Святий повернув чоловікові чистий аркуш і відпустив його зі словами: “Йди і більше не гріши!”

Італійці називають Антонія просто “Святим”, без імені — всі й так знають, про кого йдеться. Навіть якщо ви не є віруючою людиною, впізнаєте його зображення — в одній руці монах тримає лілію (символ невинності), в іншій — немовля, а перед ним лежить розгорнута книга, символ Слова Божого. “Серед багатьох причин, чому Ісус явився нам у вигляді дитини, вибираю таку. Якщо образиш дитину, якщо дозволиш собі поводитись з нею грубо або навіть поб’єш її, проте потім подаруєш якусь квітку, одне слово, щось гарне, вона забуде все і побіжить обійняти тебе. Навіть якщо вчиниш смертельний гріх, образиш Ісуса, якою б страшною не була ця образа, достатньо подарувати йому квітку покаяння, троянду сповіді, зрошену слізьми, як він відразу забуде образу, пробачить, обійме і поцілує”, — писав святий Антоній у своїх “Настановах”.

Святим Католицька церква оголосила Антонія вже за рік після смерті. Коли на процесі канонізації зачитували список див, які творив монах, Папа, кардинали, єпископи, священики і прості віруючі аж притомилися — настільки довжелезним він був. Дві спеціальні комісії, до складу яких входили вчені Падуанського університету, підтвердили всі факти документально. Однак і після своєї смерті святий Антоній продовжує зцілювати людей, допомагає їм у важких ситуаціях — коли ті гублять важливі речі, втрачають роботу, не бачать сенсу жити далі. Робить це дотепер. На гробниці, де покояться його останки, віруючі прикріплюють фото своїх рідних, які вижили у страшних ДТП, одужали, які роками не мали дітей, але Бог дарував їм радість батьківства. Ось — лист подяки, написаний іспанською. А цей — німецькою. Робити фотографії у базиліці заборонено — за порядком пильно стежить охорона. Роблять лише одне зауваження. Якщо людина ігнорує попередження, виводять з храму.

Торкаюся гробниці. Мармур… теплий. Запитую у нашого духівника, чому камінь має не властиву йому температуру. “Мабуть, сонце нагріло”, — усміхається отець Олег.

Без італійської порозумітися важко…

З Падуї наша група планувала поїхати до Венеції. Вартість квитків на потяг різниться. Може коштувати 3 євро 15 євроцентів (приблизно 100 гривень в один бік), а може — 18 (орієнтовно 565). Для небагатого паломника з України — суттєва економія.

На дешевший потяг залишалося ще трохи часу, тож вирішили трохи прогулятися містом і купити продуктів на дорогу (Венеція — дороге місто, і ціни на все там у два, а то й три рази вищі, ніж у Падуї).

“Покрутившись” бічними вуличками, натрапили з чоловіком на маленьку продуктову крамничку. Півторалітрова пляшка негазованої води там коштує 0,75 євро (23 гривні 50 копійок). На головній площі міста маленьку пляшку 0,75 л продають за 1,5 євро (майже 47 гривень). Однак порозумітися з продавчинею було важко.

Without bubbles (англійською — “без бульбашок”). Італійська синьйора не зрозуміла, що маю на увазі. Stilles Wasser (те саме німецькою). Ні, не розуміє. Виручила французька: Non gazeuse? — уточнюю після того, як італійка вкотре розгублено знизує плечима. “Si, — радісно киває головою жіночка, — Acqua naturale”. Простягає пляшку з водою. Слово “аква” у нас п’ятирічні діти знають. Чому його не використали у розмові?

Йдемо за фруктами на ринок. Від розмаїття кольорових плодів очі розбігаються! І ціни — майже як у нас. Кілограм винограду коштує 2 євро (приблизно 63 гривні). Персики і нектарини — стільки ж. Продавали на базарі й інші екзотичні фрукти, яких ніколи не куштували, наприклад, гібрид лимона з мандарином — також по 1,5, максимум 3 євро за кілограм. Багато продавців — індійці. Ваги у всіх однакові — електронні і виставлені попереду прилавка, щоб покупець міг бачити, що і на скільки заважило. Плоди складають у паперові мішечки, а не целофанові пакети, як у нас. На ринку також можна порозумітися виключно італійською. А тим, хто нею не володіє, — мовою жестів.

Автор дякує за організацію мандрівки Паломницькому центру Матері Божої Неустанної Помочі (www.palomnyk.info).

Фото автора та Messaggero di Sant`Antonio