«Раніше хлопчаки у Грузії мріяли бути злодіями у законі, тепер – поліцейськими»

 Товстосуми з різних країн випробовують грузинські казино, російські туристи – нерви грузинів.

 Грузія манить туристів не лише природними пейзажами, а й архітектурою. Ось так виглядає сучасна будівля МВС.
Грузія манить туристів не лише природними пейзажами, а й архітектурою. Ось так виглядає сучасна будівля МВС.

У першій частині інтерв’ю (у номері «ВЗ» за 28 вересня – 4 жовтня) історик, журналіст і публіцист Олег-Сандро Панфілов, який багато років живе у Грузії, розповів про реформи після Революції троянд, про ставлення грузинів до Міхеїла Саакашвілі, ситуацію на окупованих Росією грузинських територіях. Чи задоволені у Грузії рівнем життя, чим ця країна манить туристів і про що мріють грузинські «ватники» – у продовженні розмови з Олегом-Сандро Панфіловим.

— Який рівень життя у Грузії?

— Нижчий, ніж в Україні. По-перше, Грузія пережила чотири війни. По-друге, це маленька країна, немає потужної промисловості. Є кілька комбінатів, два металургійні, маленькі виробництва. Збирають комп’ютери, побутову техніку. За часів президентства Саакашвілі пріоритетним визначили туристичний напрям. Взялися за облаштування комунікацій й інфраструктури – будівництво доріг, мостів, готелів. У Грузії вільно діють казино, куди прилітають багатії з різних країн. Щоб відкрити казино в околицях Тбілісі, потрібно заплатити за ліцензію понад мільйон доларів. Якщо хочете відкрити казино на узбережжі, держава дає безкоштовно землю і проект на вибір. Але за умови, що побудуєте готель не менш ніж на 100 місць. Завдяки цьому з’явилася величезна кількість готелів, що важливо для розвитку туризму (як показує офіційна статистика, за сім місяців цього року Грузію відвідали майже чотири мільйони туристів, що перевищує кількість населення країни. – «ВЗ»).

Зареєструвати бізнес у Грузії – без проблем, реєстрація займає 15−20 хвилин. Є закон, який звільняє від податків, якщо ваш дохід не перевищує вісімдесяти тисяч ларі на рік (за нинішнім курсом – 32 тисячі доларів. – «ВЗ»). Це було зроблено для того, щоб рівень життя зростав.

З реформами у Грузії почала змінюватися і свідомість. Людей почали привчати до того, що держава не може бути дійною коровою. Відкривайте бізнес, щось виробляйте. А соціалізму більше не треба.

— Мінімальної зарплати і пенсії на що вистачає? Що можете дозволити на свою, професорську (Олег-Сандро Панфілов викладає у Державному університеті Ілії) зарплату?

— Мінімальна пенсія невисока – доларів 70. Зрівняйлівки немає: усе залежить від того, де і скільки ви працювали. Якщо не вистачає грошей, допомагають діти, родичі. У Грузії родинні зв’язки дуже міцні. Немає дитячих будинків: дитина не може залишитися сиротою, у неї все одно є якісь родичі. Про будинки для літніх людей теж не чув. Це ганьба, якщо діти віддали б комусь доглядати своїх батьків.

Щодо моєї зарплати, то вона вища, ніж у колег з України. З цих грошей виплачую іпотеку (під 14%) за комфортну квартиру у центрі Тбілісі.

— «Комуналка» у скільки обходиться?

— Узимку за газ плачу 70−80 ларі (близько 30 доларів). Влітку – близько 10 доларів. Опалення індивідуальне. За електроенергію виходить 15 доларів на місяць

— Які ціни на продукти, громадський транспорт, порівняно з Києвом чи Львовом?

-У вас дешевше. Маршрутка у Тбілісі коштує 80 тетрі (майже дев’ять гривень. – «ВЗ»). На прилавках у нас – турецькі й ізраїльські овочі. Це вигідніше, ніж вирощувати на продаж. Люди, які живуть у селах, для себе вирощують. Щоб займатися фермерством, потрібні великі площі, інвестиції.

— Наскільки активно грузини користуються можливостями, які відкрилися із запровадженням безвізового режиму з ЄС? Потік туристів у Європу збільшився?

— Звичайно. Авіаперельоти – за доступними цінами. Ще за Саакашвілі з колишнього радянського військового аеропорту у Кутаїсі зробили «цукерочку». Усе під лоукостери організували. Квиток до Мадрида коштує 30 євро, до Берліна – 20. Цей аеропорт популярний не лише серед грузинів, а й серед вірмен і азербайджанців. Вони їдуть до нас і з Кутаїсі летять у країни ЄС.

— Традиційні погляди грузинів на сім’ю, шлюб, звичаї віянням часу піддалися?

— Суспільство консервативне, але поступово щось змінюється. Багато цивільних шлюбів. Але гей-парадів немає. Якщо громадські організації намагаються влаштувати вуличні акції, щоб висловитися на такі теми, церква організовує мітинги на противагу. Церква має потужний вплив на суспільство. За рівнем довіри вона – на першому місці (із показником – понад 80 відсотків).

— На старті реформ у Грузії першим ділом взялися не лише за корупцію, а й за злодіїв у законі. Результативно?

— «По понятіям», злодій у законі не може сказати, що він не злодій. У Грузії ухвалили закон, який передбачає, що зізнання людини у тому, що вона – злодій у законі, є підставою, аби її посадити (за відповідною статтею Кримінального кодексу Грузії, визнання особи злодієм у законі передбачає позбавлення волі на строк від семи до 10 років. – «ВЗ»).

— Пересадили, мабуть, не всіх – хтось встиг втекти?

— Багато втекло у Росію, Україну.

— Вплив у Грузії зберегли?

— У нас немає організованої злочинності. Навіть угонів авто немає. Машина може стояти цілу ніч відчинена, і ніхто не підійде. По-перше, жорстке покарання за такі злочини. По-друге, по всій Грузії величезна кількість відеокамер. Важко скоїти злочин і залишитися непокараним.

Раніше хлопчаки у Грузії мріяли бути злодіями у законі. Після того, як реформували поліцію, хочуть бути поліцейськими. Грузія – чи не єдина країна у світі, де у поліцейських немає презирливих прізвиськ. Ні копи, ні «мєнти», ні «мусора». Хоча раніше їх називали «собаками». Поліцейські у Грузії прекрасно підготовлені. Їх навіть пологи вчать приймати. Можуть допомогти водієві і колесо на дорозі поміняти.

— Про що грузини говорять на кухні? Владу сварять?

— Жартую, що у Грузії половина населення хоче бути президентом, інша половина – прем’єр-міністром. Грузини дуже політично активні. Як засвідчує соціологія, проти нинішньої влади вже понад 70 відсотків громадян. Але грузин ніколи не скаже: «Який я був дурень, що повірив в обіцянки, пішов і проголосував за цю партію». Він скаже: «Сволоти обдурили!».

— «За гречку» грузинські виборці голосують?

— Ні. У цьому сенсі грузини принципові. П’ять років тому, коли партія Саакашвілі програла на виборах, грузини повелися на казку про світле майбутнє. Це була не гречка, а порожні обіцянки тих, хто нині при владі, знизити тарифи, підняти пенсії…

— Правда, що у кабінетах грузинських чиновників немає портретів президента?

— Як за нинішньої влади, не знаю. За Міші не було. Коли 2010 року у Грузію прилітала Валерія Новодворська (російська правозахисниця, дисидент. – «ВЗ»), в яку книгарню не заходила, всюди запитувала у продавців, чи є у продажу портрет Саакашвілі. І дуже дивувалася, коли чула у відповідь: «Немає і не було».

— Говорячи про те, як змінилося ставлення грузинів до росіян після війни 2008-го, в одному з інтерв’ю ви заявили: «Ненависті немає – є лише розчарування і прагматизм». Для багатьох це дивно звучить, не вписується в уявлення про кавказький характер.

— Грузини чітко розуміють: ворог – це Кремль. Немає ненависті за національністю – є ненависть до Путіна і його політичного режиму. Грузія – толерантна країна. Символ толерантності – старий Тбілісі. У центрі стоїть мечеть, за 200 метрів від неї – вірменська церква, поряд – дві синагоги, католицький храм, навколо – грузинські церкви. У нас величезна українська громада. У 1853 році з Полтавщини і Запоріжжя переселили 18 тисяч душ. Відомий гірськолижний курорт Бакуріані – це українське село. Українською там вже не розмовляють, зберегли лише прізвища. Те саме відбувалося і з росіянами, які асимілювалися. Прізвища у них російські, але вони – грузини (як екс-міністр оборони Діма Шашкін).

Кілька мільйонів російських туристів щороку відвідують Грузію. Поводяться як «русскіє». Мій «бандерівський» собака (такса Кузьма – родом з України. – «ВЗ») їх страшенно ненавидить. Туристи з Росії настільки нахабніють, що, буває, з’являються на людях у футболках з портретом Путіна. За це їм періодично б’ють морди.

— Чи є у Грузії ті, кого називають «ватниками»?

— Є. Але вони мріють не про «русскій мір», а про солодке життя, яке було в них у радянські часи.

— Чи пройшла Грузія через декомунізацію?

— Років сім-вісім тому був ухвалений закон про заборону радянської символіки. У Грузії не знайдете серпів і молотів, комуністичних пам’ятників. Коли три роки тому «сталіністи» встановили у центрі Горі бюст Сталіна, і години не простояв. Співробітники охорони місцевої адміністрації тут же прибрали. До комуністів у Грузії ставляться з презирством. Формально залишилася малесенька партія, яка на останніх президентських виборах у 2013 році виставила свого кандидата. Він набрав лише 600 з лишком голосів.

— Яке ставлення у грузинів до Сталіна?

— Статистика свідчить, що репресії у Грузії були найжорстокішими. Сталін і Берія мстили грузинам. Сталін – тому що був незрозумілого походження, нагуляна дитина. Досі невідомо, де могила його батька, бо не знають, хто батько.

Фото з тематичної групи про Грузію у Facebook.