«Дорога «Дрогобич-Трускавець» – такий собі висячий міст, який гойдається над урвищем»

Колишній директор калійного підприємства «Полімінерал» Зеновій Варивода цією дорогою не їздить та інших застерігає. Ще 18 років тому попереджав про нинішнє провалля.

Колишній керівник розташованого у Стебнику калійного підприємства «Полімінерал» (1989−2001 рр.), кандидат технічних наук, член-кореспондент Академії гірничих наук Зеновій Варивода ще 18 років тому в інтерв’ю «Високому Замку» попереджав, спираючись на висновки науковців Калуського науково-дослідного інституту галургії, про ймовірний техногенний землетрус, який може статись у місті українських калійників. З того часу «Полімінерал» змінив форму власності. Тепер це приватне підприємство.

За роки, що минули, на шахтному полі рудника № 2 у різних місцях утворювались провалля. Але вони не йдуть у жодне порівняння із тим жахіттям, що сталося у ніч із 29 на 30 вересня, коли під боком Трускавця, за безпосередньої близькості від дороги, яка з’єднує місто-курорт із Дрогобичем, утворився величезний кратер розміром у кілька футбольних полів. Його глибина — 40 метрів. А від країв до дороги потягнулась величезна тріщина, яка збільшується щодня. Зеновій Варивода б’є на сполох і попереджає про колосальну небезпеку, яка чатує на людей, що живуть у цій місцевості та їздять  маршрутом Дрогобич-Трускавець.

— Маємо справу з екологічною катастрофою, — каже науковець. -  Не потрібно нічого приховувати, вводити в оману громадськість. Під поверхнею на згадуваному шахтному полі відбуваються некеровані процеси, яких сьогодні ніхто не моніторить. Якщо й надалі залишимось безпечними та безвідповідальними – отримаємо від природи ще більшого «прочухана». Неприємності, якщо так можна класифікувати цю історію, беруть свій початок із 1978 року, коли у розташованій за 500−600 кілометрів від Стебника румунській Вранчі стався сильний землетрус. Коливання земної поверхні і тут були, але  до руйнацій не дійшло. Але цей землетрус, не зачепивши підземного господарства рудника № 1 та мінеральних джерел Трускавця й Східниці, спричинився до іншого – змінив гідрогеологічну ситуа­цію на руднику № 2. У виробітки з поверхні почала просочуватись вода. За часів мого директорства суворо стежили за рівнем водопритоку, воду відкачували. Усе трималося під контролем. Цих простих, невитратних порівняно із сьогоднішніми потребами дій, вистачало для того, щоб забезпечити виробничий процес та контролювати екологічну ситуа­цію під землею. Усе змінилось у 2003 році, коли було прийнято урядову постанову про консервацію рудника № 2. Це було одне із перших рішень тодішнього прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Документ про консервацію-затоплення рудника саме він підписав. Як після цього можна було забезпечити моніторинг за всім тим, що відбувається на руднику? Та ніяк. Ніхто ні за чим не стежив і не контролював.

— Глибоко під землею на шахтному полі рудника № 2 розташовані покинуті гірничі забої. Чи зачепило їх теперішнє провалля?

— Не зачепило. І це дуже добре. Бо якщо земна поверхня, провалившись, досягне місць, де колись працювали люди та видобувалась калійна руда, усі підземні розсоли «вихлюпнуться» назовні. Тоді може повторитись те, що мали під час прориву калійного хвостосховища у 1983 році, коли величезний соляний потік потрапив у Дністер.  Аварію класифікували як екологічну катастрофу. У цьому випадку не витримала так звана соляна шляпа. Це такий собі каркас, який утримує на згадуваній ділянці шахтного поля земну поверхню. Під впливом руйнівної дії води соляний каркас перетворюється на «сито». Починає кришитись, ламатись і, як наслідок, то тут, то там просідає земля, утворюються провалля.  Погано, але як-не-як захисні функції ще виконує. Зовсім кепсько стане тоді, коли він їх втратить, і воді відкриється шлях до колишніх гірничих забоїв.

— На дорозі Дрогобич-Трускавець з міркувань безпеки заборонено рух вантажівок. Я згадав одну із наших з вами давніх розмов на цій дорозі. Тоді ми їхали з Трускавця до Дрогобича, і ви сказали, що ділянка перед в’їздом до Трускавця колись обов’язково завалиться.  

— Я цією дорогою давно не користуюсь. Раджу не їздити нею й іншим людям: не будьте безпечні. Прислухайтесь до застережень, які базуються на конкретних фактах та знаннях. По суті, це не дорога, а такий собі висячий міст, який гойдається над урвищем. Цього урвища не видно, бо воно під землею. Скільки часу залишилось до того моменту, коли поверхня, не витримавши постійної вібрації та інших руйнівних коливань, полетить донизу, не знаю. Але полетить обов’язково. Торік чи позаторік далася взнаки недобра прикмета – дорога добряче присіла там, де завершується її підйом.  Викликали шляховиків, ті дали зверху товстий прошарок асфальту. І на тому все закінчилось. Водії далі гасають між двома містами. Їздять маршрутки. Але це не вирішило проблеми «урвища». Вирівнюючи асфальтне покриття, ніхто знизу не підпер «моста», тобто дорогу.  Є карта, креслення шахтного поля, на якому все позначено. Зокрема, червоним колом з лівого боку дороги, якщо їхати з Дрогобича, на шахтному полі точно вказано ймовірне місце нинішнього провалля. Все сталося як по писаному. Завалилось там, де вказано. Але це не єдина помітка, якими рясніє карта. Є ще одне червоне коло.  Це небезпечне місце ще ближче  до дороги, ніж той шмат, що став реальним проваллям. Розташоване з правого боку дороги, наче червоний прапорець попереджає про небезпеку.

Фотокореспондент Ігор Фецяк зробив унікальне фото з дна провалля.

— Колишній процвітаючий «Полімінерал» так і не зумів адаптуватись до сучасних умов видобутку калійних добрив. Як наслідок, припинив виробництво. Саме ж підприємство перетворилось у джерело постійної небезпеки для довкілля? Чому так сталося? Вітчизняне сільське господарство, як повітря, потребує  стебницьких добрив. Вони є під землею, володіємо величезними покладами. Чого не вистачає для того, щоб  знову, як 30 років тому, виробляти добрива?

— Необхідна реконструкція. На підприємство має прийти власник, який знає цю сферу, видобуває та продає добрива. Багато років тому   знайшли такого партнера. Співпрацювати виявила бажання італійська фірма «Італкалій». Уже й технічний проект розробила. Йшлося про створення спільного підприємства.  Усе зірвалося в  останній момент, бо у Києві потенційному партнеру оголосили  вимоги про… відкат. Ошелешений партнер, який уже вклав чималі кошти у початок багатообіцяючої справи, мати з нами справу відмовився. Було це за часів прем’єрства Павла Лазаренка. Друга спроба зірвалася тоді, коли добігав кінця другий президентський термін Леоніда Кучми.  Тоді ми вели переговори зі значно потужнішим інвестором, ніж «Італкалій». Був упевнений на сто відсотків, що справа вигорить. Новий партнер, американо-канадійський концерн IMCGlobal, на той час контролював 17% світового ринку калійних добрив.  Зірвалося  через скандал із «Кольчугою». Україну звинуватили у незаконному продажу зброї. У Леоніда Кучми виникли величезні проблеми у спілкуванні з лідерами західних країн.  Державний департамент США не рекомендував американським компаніям співпрацювати з українським бізнесом.  Очевидно, ми як державне на той час підприємство,  потрапили до «чорного» санкційного  списку.

— Що необхідно зробити у першу чергу для того, щоб бодай стримати, не дати розвинутись руйнівним процесам на шахтному полі рудника № 2 під Трускавцем?

— Відновити моніторинг процесів, які відбуваються під землею. У березні цього року до Львівської обласної ради з офіційним листом звернулись фахівці німецької фірми UTEC, яка працює в Тюрингії. Звернулись звідти, де добре знають, що це таке – соляні шахти, а також як і в якій послідовності робити після припинення експлуатації та закриття копалень. Німці мають досвід і готові нам допомогти. Причому безплатно, за рахунок коштів німецького фонду підтримки Украї­ни. Та їхня ініціатива в обласній раді підтримки не знайшла. У світі розроблено сучасні технології, щоб, законсервувавши або ж завершивши видобуток калійних добрив, не мати після того жодних негативних екологічних наслідків. Не потрібно нічого вигадувати. Просто влада повинна адекватно і вчасно на виклики реа­гувати.

Андрій БІЛОУС, перший заступник голови Львівської обласної ради

– Тільки що розмовляв з Ліліаною Грицишин – це українка, яка живе у Німеччині, вона член правління Тюринзької агенції європейських програм, зокрема співпрацює із фірмою UTEC. Представники цієї фірми цієї п’ятниці приїжджають на Львівщину. Справді, вони надсилали до Львівської облради пропозицію — допомогти у проблемі припинення експлуатації соляних шахт. Але проект не був безкоштовним: українська сторона мала фінансувати 650 тисяч гривень.  Домовилися з німцями, що виділимо ці кошти. Але оскільки це було посеред фінансового року,  не могли ці гроші десь “взяти”, треба було дочекатися перерозподілу бюджетних коштів. На сесії облради 10 жовтня ми виділили 1,5 мільйона гривень на моніторинг ситуації у Стебнику. Там є ще кілька варіантів: пропозиції від “Гірхімпрому” (профільного інституту у цій справі), а також від Івано-Франківського інституту нафти й газу. Наразі йдеться не про ліквідацію наслідків обвалу, а про моніторинг. Представники UTEC будуть  у п’ятницю-суботу,  у п’ятницю вони виїжджають у Стебник із апаратурою. Я дуже підтримував ініціативу UTEC, тому що це спадкоємець колишнього калійного підприємства у НДР. У них були такі самі проблеми. Якщо це буде українсько-німецький проект, можемо розраховувати на фінансову допомогу німецького уряду.

– Але чому дотягнули до такої катастрофічної ситуації? Адже про таку небезпеку було відомо заздалегідь?

– Обов’язок контролювати стан цього рудника мало підприємство “Полімінерал”. Чотири роки тому ця територія була відчужена Фондом держмайна України. Власники, які купили його, мали обов’язок інвестувати кошти у природоохоронну діяльність, мали  затверджений план, що, коли і як робити. Два останні роки вони  не робили нічого. Коли до нас почали надходити сигнали, що вони не виконують своїх обов’язків, облрада прийняла декілька звернень до уряду. Він продав це підприємство через фонд Держмайна  і має відчувати співвідповідальність за те, що сталося. Останнє звернення ЛОР було у червні. У цьому зверненні ми описали, чим загрожує така ситуація. Наголошували, якщо негайно не втрутитися і не зобов’язати власника підприємства відреагувати, то найближчим часом може статися обвал. Так і сталося. Ми не могли самі туди втрутитися. Облрада порахувала, скільки коштів потрібно на рекультивацію цієї території, — сотні мільйонів гривень. Щоб перенести водогін до Дрогобича — треба 100 млн. грн., прокласти нову дорогу замість аварійної Дрогобич-Трускавець — 113 млн. грн. Ремонтувати наявну — трохи менше. Це непідйомні суми для обласного бюджету. Апелюємо до держбюджету. На сесії ЛОР ми прийняли звернення до уряду, де просимо Кабмін виділити кошти з резервного фонду на вирішення проблеми, на забезпечення життєдіяльності населених пунктів цього регіону. Апелюємо, щоб уряд вжив заходів до Фонду держмайна, який не впорався зі своїми обов’язками. У кожного — своя компетенція. Обласна рада реа­гувала на цю ситуацію. Просто нас ніхто не чув…