Гуцульсько-бессарабське весілля у Чернівцях

Фольклорно-етнографічне свято “Осінь весільна” – це чи не єдине в Україні театралізоване дійство, де відтворюють автентичні весільні обряди.

Вже третій рік поспіль у Чернівцях у музеї народної архітектури та побуту під відкритим небом відбувається велике весільне дійство. Аматорські колективи Чернівецької області відтворюють майже справжнє весілля. Подібне театралізоване дійство такого формату  – чи не єдине в Україні, яке показує  весільні традиції багатонаціональної та багатокультурної Буковини. Почесними гостями чернівецького свята став знаний не лише на Франківщині народний колектив із с. Великий Ключів  Коломийського району “Ключівські візерунки” – переможці фестивалю “Червона рута-2011” у жанрі “український  автентичний фольклор”.

Вони відкрили свято і виступили на головній сцені, представивши обряд свого ключівського весілля, де переплелися традиції Покуття та Гуцульщини. Колектив часто запрошують відтворити ключівське весілля у різних містах і навіть у Києві. І він  цікавий своїми  народними строями. Та особлива увага у ключівському весіллі – на вінку молодої, який зроблений із гусячого пір’я. Це навіть не вінок, а вінок-корона. Такого атрибуту більше не існує в жодному куточку нашої країни. Це найколоритніша деталь автентичного весільного дівочого строю. Наречена та дружки одягали його з давніх-давен у двох прикарпатських селах – Великому та Малому Ключеві Як розповіли аматори, починаючи з 70-х років минулого століття, цей звичай почав забуватися. На сьогодні є лише одна жінка, яка знає технологію виготовлення такого вінка, — Параска Кушляк з села Великий Ключів. Та сьогодні вона робить такі вінки здебільшого лише для виступів. Такий вінок виготовляли лише жінки, у яких щасливо склалося сімейне життя. На один убір йшло пір’я 3-4-х гусок, всередині вінка – прикраси. А важить він до 20 кілограм.

-  “За нашою концепцією, щороку головними дійовими особами на святі “Осінь весільна” є два райони Чернівецької області, — розповідає директор Учбово-методичного центру культури Буковини (організатор свята),  відомий етнограф Микола Шкрібляк. – Зазвичай це райони із різними традиціями. Цього року це були гірський Путильський район та наддністрянський Кельменецький район. І нареченим був гуцул, а нареченою – бессарабка. Традиції путильських  гуцулів відрізняються від традицій гуцулів прикарпатських та закарпатських. А Кельменецький район – це Бессарабія, а оскільки Бессарабія – це здебільшого територія сучасної Молдови, і частково територія Чернівецької та Одеської областей, то у народних традиціях Кельменеччини можна побачити і молдавські вкраплення”.

Весілля гуцула та бессарабки було як справжнє: з музикою, танцями, весільними калачами з медом і щедрим весільним столом. З Путильщини та Кельменеччини приїхало дві сотні учасників. Спочатку  молодий та молода пройшлися весільною ходою, а потім біля старовинних музейних хат показували, як відбувається автентичне весілля на Путильщині та Бессарабії. Тут молодій шили вінок, одягали молодого, розгулювали і ламали калачі, перев’язування рушниками дружбів і  вінчальних батьків… Народні колективи з Путильського рйаону накрили біля своєї хати  справжній весільний стіл, де було все: капуста з м’ясом, голубці,  гуцульський сир,  гриби, салати, всіляка випічка. За стіл запросили і всіх глядачів свята. Коли від  нареченої принесли хустку для молодого, то гостям нареченої за столом вже майже нічого не залишилося… “А ще у нас на Келеменечині, в деяких селах, є традиція, коли молодих обдаровує бабуся молодого, як у нас кажуть – бунка  І є навіть танець бабусі  з дарунком”, — розповів глядачам  Василь Кривий із Кельменців, відомий журналіст та знавець місцевих народних традицій. Він був весільним старостою, який окрім того, що коментував бессарабські традицїі, пригощав всіх  кельменецьким вином із великого графина.

Всі, хто побував на гуцульсько-бессарабському весіллі могли побачити, якими  щирими і справжніми  є аматори із сіл та районів. Саме вони бережуть народні традиції, і  в цих колективах беруть участь як діти, так і дорослі. Серед аматорських виступів  Путильщини  яскраво виділився номер із старенькими бабусями, які нібито запізнилися на повницю – це обдаровування молодих. Цей номер  представив міні-театр “Гробищанські бабки” із  села Гробище. У театрі всього двоє акторів -  Валентина Скрипчук та Алла Данко.

 — “Я працюю бухгалтером, — розповіла пані Валентина. — І ми зберігаємо нашу автентичну традицію, зокрема  говірку. Прислуховуємося, як говорять у нас старші люди, і потім на сцені відтворюємо все те, а ще передаємо їхнє бачення сучасного світу”.

В гуцульських постолах і з баяном у руках, це -  Марія Павлюк,  директор будинку культури с. Селятин Путильського району. Вона самотужки навчилася грати на баяні, і до Чернівців приїхала у складі ансамблю троїстих музик. Також вона виконувала зі сцени гуцульські співанки.

-  “ ще я дуже люблю розповідати  гуморески, навіть сама їх складаю, — розповіла пані Марія. – Я навчилася грати на баяні сама  ще дитиною. І коли йшла в перший клас, вже грала  гуцульські мелодії. А потім я поступила на хормейстерське відділення училища мистецтв ім. Воробкевича у Чернівцях. І мене вже були взяли на роботу у знаменитий колектив – Буковинський ансамбль пісні і танцю. Його керівник, народний артист України Андрій Кушніренко,  сам відбирав серед випускників училища співаків для свого ансамблю. Але я мусила повернутися у село, у нас вдома згоріла хата, і допоки нам допомогли збудувати нову, ми цілою сім’єю жили  у стайні: в одній кімнаті худоба, в іншій – ми… І я працювала у сільській художній самодіяльності, а вдома як робила: і коні водила з плугом, і в ліс ходила…  “

“Бессарабське весілля дуже о відрізняється від гуцульського, -розповіла Алла Ілаш, директор Кельменецького будинку народної творчості.- Кельменеччина межує з Молдавією, і це відобразилося на звичаях і, звісно, нанародному одязі. У вишивці переважають чорні, червоні та зелені кольори. А ще у нас дуже поширене у районі у килимарництво І на весілліобдаровують килимами – молодих, вінчальних батьків,і такого ніде немає.

Фото автора