Кілька днів щастя

Іноді сама собі дивуюся: невже можна так довго кохати людину, навіть якщо не бачиш її довгі роки.

Коли у мене є вже сім’я, а я і далі його кохаю. Виявляється, можна. Коли ми познайомилися, мені було лише 15 років, я дивилася серіали і, як усі дівчата мого віку, мріяла про кохання. Надворі розмаїлася весна, був теплий сонячний день. Мама попросила піти купити хліба. Я вибігла з під’їзду і побачила друга нашої сім’ї Вадима, який був молодший від моїх батьків років на 20, але часто до нас приходив у гості з дружиною. Я привіталася з ним, і коли підняла очі на його супутника, втратила дар мови. Це був він – Святослав, високий хлопець із зеленими очима і пухкими губами.

Детальніше читайте в паперовій версії видання