Червоні троянди

Купалась у променях вранішнього сонця. З насолодою підставляла обличчя.

Вдихала пахощі солодкого літа…  — Віоло! – погукала ненька крізь відчинене навстіж вікно. – Ходи, бо кава вистигне!  — Іду! – відкинула на спину важку темну косу й пішла в дім. Вслід дівчині тихо шелеснуло зітхання-стогін. Давид сидів у своєму дворі, причаївшись за розлогим трояндовим кущем, укритим багрянцем цвіту, і потай спостерігав за сусідкою. Із очей хлопця лився тягучий смуток…

Детальніше читайте в паперовій версії видання