«Французи Джіменез стали мені мамою, татом і братами…»

Львівський сирота провів захоплюючу місячну подорож з одного «міста Лева» в інше.

Максим Білецький (другий зліва) у колі своїх нових друзів із Франції.
Максим Білецький (другий зліва) у колі своїх нових друзів із Франції.

У цього 13-річного хлопчика надзвичайно драматичне минуле (так склалося, що поруч з ним давно немає батьків, тож він фактично  сирота), але попереду, вірю, у нього щасливе майбутнє. Творить його власними руками з допомогою бабусі-опікунки Стефанії Михайлівни.

Фото восьмикласника Львівської СШ № 5 Максима Білецького висить на  шкільній Дошці пошани — не лише за навчальні успіхи, зразкову поведінку, активне заняття спортом, а й за творчі досягнення. Він видав уже три міні-збірки поезій і прози, з ними брав участь у двох Форумах видавців. На недавньому декламував свої вірші, викликавши захоплення гостей цього свята книги.   Три роки тому став лауреатом IV Всеукраїнського літературного конкурсу імені Володимира Дроцика у номінації “Дитяча книга юного автора”. Є дипломантом проекту Видавничого центру “Перлина” “Майбутнє Львівщини — талановиті діти”. Поетичний дар Максима відзначили і на міжнародному літературно-мистецькому конкурсі “Життя — тобі…”. На наше запитання, звідки цей потяг до високого слова, Максим відповідає по-філософськи:

— Вірші мої — то дар з небес…

На вихідні з бабусею квапляться до церкви Святого Йосифа-обручника, там хлопчик прислуговує священикові. Отець Петро Баран був одним з рецензентів його книги. Мрія Максима — і самому з часом проповідувати у храмі.

У нього вистачає часу на все. Ходить на дзюдо, любить зіграти з друзями шахову партію, на комп’ютері повправлятися на симуляторі-архітекторі.   А ще допомагає бабуні помити посуд, може відремонтувати вдома поламаний стілець… Та значну частину  вільного часу займає поезія, написання оповідань. Береться за перо, коли надихає значуща подія — Євромайдан, відкриття у Львові пам’ятника Андрею Шептицькому, героїзм наших воїнів на сході. Вірші у нього різної тональності:  серйозні, ліричні, веселі. Написав навіть коломийку (сам її виконує) про шкідливість надмірного захоплення ґаджетами. З нею виступав у телепередачі за участі популярного коміка Левка Дурка.

З іноземних мов у школі Максим штудіює англійську і німецьку. А незабаром  візьметься вчити і французьку. Спонукала його до цього поїздка до Ліона (перекладається як “місто Лева”), де в особі родини Джіменез знайшов для себе нових друзів. Подорож до Франції організував один з благодійних фондів Волині. Пізнати цю країну їхали півсотні дітей-чорнобильців. Одне вільне місце, за порадою священиків, дали Максимові. Місячні вакації у країні світової культури, високих технологій і моди, великого футболу, вишуканої кухні хлопця приголомшили.

— Побачив процвітаючу Європу, де все створено для комфортного життя людини, — каже Максим. — Навколо лунала чарівна музика, мерехтіли дивовижні вогні, поруч було чути чужу, але доброзичливу мову. Щастя  всіма мовами звучить однаково — доступно і зрозуміло, бо це особливий стан душі.

А далі Максим розповідає особисте…

— У Ліоні я місяць прожив у родині Марка, Світлани, їхніх синів Рішара та Філіпа, які не просто створили чудові умови для мого відпочинку, а стали татом, мамою і братами. З хлопчиками-школярами ми відвідували цікаві місця цього другого за величиною міста Франції, купалися у їхньому домашньому басейні (навчився там плавати), грали у теніс, займалися дзюдо, відвідували зоопарк, де вперше побачив фламінго. Спочатку хвилювався, бо не знав французької, але  завдяки розмовникам-словникам усе владналося. До того ж наша господиня -  пані Світлана Джіменез-Колос -  українка, яка походить зі Львова, навчила своїх синів української, і спілкування рідною мовою нас ще більше зблизило. Незабутні спогади залишилися після відвідин ліонських парків, атракціонів, зокрема Парку розваг, де випробував себе як альпініст-скелелаз. А ще  мені пощастило побувати  на святі незалежності Франції — день взяття Бастилії (королівської в’язниці), яке запам’яталося феєричними салютами.

Максим Білецький безмежно вдячний усім доброчинцям, які допомогли йому побувати у Франції. Особлива його вдячність — добродіям Світлані і Марку, які сприйняли його як ще одного свого сина. Свої враження від відвідин Ліона львівський школяр вилив у новому вірші.

Фото Світлани ДЖІМЕНЕЗ-КОЛОС