«Неписане правило автостопу: якщо тебе підібрали – маєш говорити з водієм»

22-річний Андрій Ощудляк їздить на матчі улюблених футбольних команд по світу за копійки.

Любов до футболу буває різна – хтось не пропускає жодної гри улюбленої команди, хтось знає історію клубу напам’ять, дехто навіть спить у футболці улюбленого гравця. 22-річний львів’янин Андрій Ощудляк (на фото) підтримує футболістів клубу, за який вболіває, не лише в Україні, а й за кордоном. Андрій – студент, тому дозволити собі дорогі перельоти літаками та проживання у готелях не може. Разом з друзями знайшов економний спосіб побачити світ – автостоп. Про футбольні подорожі різними видами транспорту та безкоштовну ночівлю у центрі Парижа хлопець розповів журналістці «ВЗ».

«Перша подорож була у Білорусь. Збірна України грала з білорусами. Поїхали компанією друзів. Добиралися електричкою до Ковеля, там нас пересадили на білоруську електричку. Перше враження, коли перетнули кордон, – поліцейська держава. Нас одразу оточив ОМОН, сказали: “Усі фанати збірної України – у перший вагон”. Там нас почали “шмонати”, перевіряти, чи не маємо заборонених речей. Їхали цілу ніч, доїхали до Бреста. У підземному переході від потяга до вокзалу хтось з фанів крикнув «Слава Україні», наші відповіли “Героям Слава!”. ОМОН відреагував агресивно. Ми зрозуміли, що краще мовчати», – згадує Андрій.

Хлопець захопився автостопом минулого року. Каже, це не лише дешевий і веселий спосіб подорожувати, а й корисний: можна «підтягнути» англійську.

Але повертаю його до розповіді про Білорусь.

— Нас завели на вокзал і кажуть: “Хлопці, зараз приїде автобус, і ви всі дружно поїдете прямо під стадіон”. Нас таке не влаштовувало. Хотіли у Мінську погуляти, потрапити на матч між фанатами України і Білорусі. Показали ОМОНівцям журналістські посвідчення (хлопці вчаться на факультеті журналістики Львівського університету. – Авт.) і сказали, що маємо готувати матеріал про Мінськ. Міліціонери провели нас до автовокзалу. На автовокзалі з’ясували, що найближчим часом до Мінська жоден автобус не їде. Від Бреста до Мінська – кілометрів 350−370. Вирішили добиратися автостопом. Таксі довезло нас до найближчої заправки, що за містом. Біля заправок найкраще «ловити» машину. Ми розділилися. Нас було п’ятеро, тож влізти такою компанією в одну автівку проблематично. Близько години ми ловили машину, яка б їхала у потрібному напрямку. Нарешті нас підібрало авто з молодими хлопцями. Були дуже втомлені і страшенно хотілося спати, але є неписане правило автостопу: якщо тебе підібрали – маєш говорити з водієм.

— Чому?

— Якщо людина підбирає автостопом, вона переважно одна, бере попутника, щоб було веселіше їхати. Нам трапилися хлопці, які поставилися з розумінням до нашої втоми.

— Довезли до Мінська?

— Висадили нас біля крайньої станції метро. У метро ми швидко зорієнтувалися, погуляли у центрі міста. Яке враження від міста? Нинішня Білорусь – це законсервований Радянський Союз.

— Куди була наступна поїздка?

— З хлопцями їздили на Євро-2016 у Францію. Були там майже місяць, тому потрібно було все добре спланувати. Власне, від доброї організації залежить успіх подорожей автостопом. Спочатку добиралися літаком, найкращий варіант – лоукости. Оскільки лоукостів в Україні не було, почати подорож вирішили з Угорщини, з міста Дебрецена. Туди добралися автостопом.

За чотири години доїхали BlaBlaCar зі Львова до Мукачева. На автовокзалі сіли на електричку, яка їхала на Чоп. Звідти доїхали до найближчого угорського міста Ньїредьгази. Там написали табличку з потрібним нам містом. Якщо просто тримаєш руку, ловиш попутку, люди не знають, куди їдеш, а табличка спрацьовує, водій думає: “Я якраз туди їду”.

Досить довго не могли зловити машину, всі швидко проїжджали. Бачимо, їде старенький “Жигуль”. Зупинився. Водій не говорив ні англійською, ні російською, дістав карту, поклав її на багажник і показав, куди їде. Висадив нас за 30 км від Дебрецена.

— Наскільки важливо знати іноземні мови? Чи достатньо пояснити на пальцях, куди тобі потрібно?

— Знання мови допоможе.

— Встигли на літак?

— Думали, що не встигнемо, але приїхали на три години швидше і навіть встигли поспати перед вильотом. Літаком добиралися до Шарлеруа – найбіднішого міста у Бельгії.

— Чому Шарлеруа?

— Саме туди був найдешевший літак. Перший матч українська збірна грала в Ліллі, а Лілль – це північне місто у Франції, біля кордону.

 – А де зазвичай ночуєте?

— Дуже вигідний «каучсьорфінг». Це сайт, який зародився у Сполучених Штатах. Через нього можна знайти безкоштовну ночівлю: люди самі запрошують гостей безплатно переночувати у себе вдома. Для європейців це особливий спосіб знайомства, комунікації, обміну інформацією, культурними особливостями, новинами. Як це діє? Заходиш на сайт, вводиш у пошук місто, у яке їдеш, і обираєш собі господаря серед переліку людей, які готові надати безкоштовне житло. У Ліллі нас прийняв Себастіан. Поселив нас трьох, звісно, безкоштовно. У Себастіана розкішна 3-кімнатна квартира у центрі міста. Щойно ми зайшли, він відкрив холодильник і каже: “Хлопці, це я для вас купив”. Весь холодильник забитий їжею і напоями. Гостювали у нього чотири дні.

Потім поїхали в Париж на матч збірних Ірландії і Швеції. Одягнули форму збірної України і були схожі на шведських вболівальників. Зробили табличку: Need tickets. І за хвилин 40 нам подарували п’ять квитків, вартість одного – близько 150 євро.

— У скільки євро тобі обійшлася поїздка у Францію?

— Лише 30 євро на дорогу.

— Днями ти повернувся зі Швеції, з матчу “Манчестер Юнайтед”…

— Ще минулого року з другом домовилися, що відвідаємо матч “Манчестера”. За цю команду вболіваю з дитинства, маю навіть татуювання з логотипом клубу на руці. Вирішили їхати у Швецію, у Стокгольм, на гру. Не мали ні квитків на матч, ні квитків на літак. Навіть візи не було. В останній момент зробили візу.

Перетнули кордон з Польщею у Перемишлі. Звідти ловили автостоп. Мав табличку “Варшава”. За півгодини зупиняється авто. Довезли нас до Жешува. Знову стали на трасі з табличкою “Варшава”. За кілька хвилин біля нас зупиняється чорний “Мерседес”. Цілу дорогу говорили з водієм англійською про історію, політику, він цікавився Україною, розпитував про війну на Донбасі. Відвіз нас до центру Варшави. Вже на таксі доїхали в аеропорт, сіли на літак і долетіли до Стокгольма за якусь годину.

У Стокгольмі зупинилися в українки Наталі. Знайшли її через соцмережі, вона погодилася нас “прихистити”.

— Як добиралися назад?

— Літаком до Гданська, потім до України добиралися з добу.

 – Скільки витратили на дорогу?

— За літак – 400 гривень туди, 500 назад.

— Які нюанси подорожі автостопом?

— Дівчині самій подорожувати не можна, небезпечно. Навіть двом дівчатам не бажано їхати у такі подорожі. Ніколи не знаєш, на яких збоченців натрапиш. Краще їхати з хлопцем. Авантюрна подорож дасть більше емоцій, але не завжди позитивних. Тому найкраще наперед усе спланувати.

Фото з архіву героя